6 січня. Ранок. Мороз. Сила-силенна людей цього дня йде до водойм, аби зануритися у крижану воду. Хтось – бо вірить, що це дає духовне очищення. Хтось – бо перевіряє себе на міцність і вважає, що «у здоровому тілі має бути здоровий дух». Хтось – бо так робили наші діди та прадіди.
Однак історики доволі скептичні щодо цього. Наприклад, відомий український фахівець з історії українського православ’я, кандидат наук Сергій Шумило переконує, що в традиції українського народу ніколи не було звичаю масового пірнання в ополонку.
Загалом доволі дивно чути популярну радянську фразу «у здоровому тілі – здоровий дух» від людей на Водохреща. Оскільки сама ця теза ув’язує стан душі до стану тіла, узалежнює це. Тобто матеріальне визначає духовне, або кажучи мовою марксистської філософії – «Буття визначає Свідомість». Це матеріалістична й атеїстична концепція. Дуже дивно, коли людина гордо її проголошує, а за пару хвилин пірнає «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» з триразовим хрещенням.
Насправді традиція купатися в ополонці на свято Водохреща не має нічого спільного з релігією, цей звичай нав’язаний українцям у пострадянські часи. Такий ритуал не був актуальним навіть у часи запорізьких козаків, навіть при міцному здоров’ї їм не спадало на думку в мороз пірнати у воду. Навпаки, після освячення пращури брали воду з джерела аби пити її потім цілий рік. Обряд набув популярності лише у 2000 роки завдяки, зокрема, деяким політичним активістам. Зрештою зміст християнського свята змінився та набув язичницьких сенсів. Що насправді доводить, що хрещенські пірнання в наш час дійсно виникли з радянських традицій моржування і, може, навіть спеціально, аби десакралізувати релігійне свято; людям, правду кажучи, все одно в що вірити чи заради чого пірнати, аби як усі.
Поширене уявлення, що хрещенська вода очищує від гріхів, теж має мало спільного з церковним віровченням. Гріх є категорією духовною, це стан душі чи психологічне явище, а тому його неможливо змити фізичними, матеріальними субстанціями. Той, хто каже про очищення гріхів водою, демонструє не християнське, а язичницьке, магічне мислення.
Одже, жодного церковного припису для «змивання гріхів» на свято Богоявлення (Водохреще) немає. Церква не може заборонити таку поведінку. Але просить не ототожнювати її із церковними звичаями, пов’язаним зі святкуванням Хрещення Господнього. Хто робить такий вибір – має чинити це усвідомлено та відповідально, ретельно зважуючи всі «за» і «проти»: стан здоров’я, причини для такого вчинку, можливі наслідки, зокрема, в умовах постійних загроз пандемії.
